in Curriculum vitæ

Говорить і показує Москва. Працюють усі радіостанції Радянського Союзу.

О! Запросили мене отут виступити по телебаченню на економічну тему на кабельному каналі. Прямий ефір. Костюми, краватки. Квіточки у вазочках, атмосфера симпозіуму. Три учасники і ведучий.

Загримували. Розсаджуємося. У студії великий стіл, за нього сідають ведучий у середині і двоє гостей по краях. Третьому учасникові, тобто мені, приготували місце в студії удалечині від інших – стіл і стілець. Від інших учасників цього шоу я відділений якимись шафами, і майже не бачу і не чую інших гостей. Переді мною – великий темний екран і пара телекамер. Єдине пояснення, що я одержав від операторів – сідай, милий друже, у цей затишний куточок і не кашляй. Дивись от сюди – перед тобою увiмкнеться екран, і ти будеш бачити і чути себе та й інших учасників передачі. Можеш, говорять, полемізувати з ними через цей самий екран. Усе пойде в прямий ефір. Після цього оператор вибігає зі студії і більше я його не побачу. Я залишаюся один у цьому дивному місці.

Чекаю. Нічого не відбувається. Десь у глибині студії чую, як гості передачі починають тихо говорити про щось, але я сиджу і чекаю, поки увiмкнеться екран. Нічого не відбувається. Вони продовжують щось обговорювати, потім пауза, потім знову воркування, мов твої голубі. І отут я вслухуюся, і чітко чую: “Що ви думаєте про цей феномен, пане Кобзарю?”. Екран так і не працює. Я думаю – напевно, це вони до мене звертаються. Що так сiдити? Треба щось робити. Починаю відповідати на запитання і говорю в повну тімноту, зовсім не представляючи собі, слухає мене хто-небудь чи ні. Через шафи знову тихо чую інше питання. Я знову говорю в порожнечу, як недоумок, що сидить у сільській вбиральні і розмовляє сам із собою.

Після передачі виявилося, що через помилку операторів я не почув перше питання. Мене показували в повний екран, а я дивився по сторонах і ніяк не реагував на те, що відбувалося. Отак. От вам i симпозіум.

  • Related Content by Tag