Властивість моєї пам’яті така, що сюжети художніх творів живуть у мене в голові максимум три роки, після чого майже цілком стираються. От читаю я книгу, і переживаєш, і обмірковуєш, і прокручуєш сюжети, а пройде 2–3 роки — і не залишається нічого. Зовсім НІЧОГО. У найкращому разі пам’ятатиму тільки те, сподобалося чи ні. З одного боку прикро, а з іншого — зручно, бо можна мати дуже компактну бібліотеку, читати по колу й щоразу заново переживати та захоплюватися. Ще й економно.
Отжеждивна вибірковість пам’яті: я все життя пам’ятаю ленінську цитату про «електрифікацію всієї країни» арабською мовою, «Пролетарі всіх країн, єднайтеся» туркменською і молдовською (з «Известий»), віршик про батьківщину каталонською, десяток литовських народних пісень. Напевно, завжди пам’ятатиму, як буде «баран» перською мовою, «бездоріжжя» угорською, а «дев’яносто дев’ять мінус тридцять один» фінською. Ці не дуже, м’яко кажучи, корисні відомості сидять у пам’яті й не стираються з роками. А художня лiтература в моїй голові надовго не затримається.