33 minutes pour faire marche arrière

Colère 80 LVL! Au garage, on m’a donné une voiture de remplacement. Le dernier cri, 300 km au compteur, toutes les options imaginables que l’humanité a inventées. Toutes.

J’ai eu de la peine à rentrer. Deux pédales, comme un kart de gosses. Je ne décidais de rien, j’obéissais à ce que la voiture voulait, elle. Presque pas d’interface: à la place d’une rangée d’interrupteurs, il y avait un joystick, un écran qui cachait la moitié du pare-brise et des menus comme le labyrinthe du Minotaure — hmmm… chipoter dans le menu doit être très responsable à 120 à l’heure. “Via secura”, quoi.

La voiture me donnait des conseils idiots, elle changeait arbitrairement de mode de conduite et même la chose la plus sacrée qui est la sensibilité des freins. Éteindre les phares? Non, c’est seulement à l’arrêt. Supprimer les banalités affichées sur le pare-brise? No way. Tu as chaud? Tant pis, la clim se cache dans un menu à plusieurs niveaux, aussi compliqué que le Talmud de Babylone. Si j’avais réglé la clim, je serais rentré dans un mur et… je me refroidirais tout naturellement par la suite. Conduire en regardant la route en toute sécurité? Oubliez, cette option n’est pas prévue, c’est le menu qu’il faut consulter, pas la route. Continue reading

« Gwiazdeczka »

 

Na czarnym pochmurnym niebie,
Na tej naszej Drodze Mlecznej
Nie szukaj księżyca w ciemni
Próżni bezkresnej, wiecznej.

Nie szukaj w niebie Algieby.
I Wega, i Sieć są skryte.
Żyję, jakbym był ślepy,
I nie wiem już, dokąd idę.

Popatrz, tam, gdzie Bliźnięta,
Widzisz, tam, nad chmureczką
Świeci nam gwiazda jedna,
I jesteś ty tą gwiazdeczką.

Oświetlasz mi szlak mój szary.
Myślę o tobie co dnia —
Źródło mych siły i wiary,
Gwiazda moja przewodnia.

A kiedy istnienie ponure
Więcej mi nie wystarcza,
Spoglądam wtedy w górę
I szukam u gwiazdy wsparcia.

I w mej tęsknocie serdecznej
Jesteś nadzieją bycia,
Gwiazdą na Drodze Mlecznej,
Blaskiem na drodze życia.

© André Kobzar, 2024

 

YouTube Video in YouTube, read aloud.

Please never use Google Translate for poetry. Use Deepl or advanced AI tools instead.

Список південних країн

Сьогодні я став “ліванцем”. У халяльній крамниці в прикордонній Франції, що належить алжирцям, де продається найкраще в регіоні м’ясо, їхній новий працівник сприйняв мене за ліванця. Його попередники вважали мене сирійцем.

— Чому саме ліванець? — запитав я м’ясника. — Тому що моя літературна арабська здається тобі левантійським діалектом?

Літературною арабською не розмовляє ніхто, крім дикторів ТБ, професорів за кафедрою, студентів-арабістів та мулл — це старий стандарт початку VII століття. Звичайні люди у звичайному житті розмовляють місцевими діалектами (єгипетський, левантійський, магрибінський). У м’ясній крамниці літературний стандарт звучить дико — приблизно так, як церковнослов’янська мова звучала б у лазні.

— Ні, хабібі, — відповів алжирець, — я глянув на тебе і подумав, що ти ліванець ще до того, як ти салям алейкум сказав. Був упевнений, що ти арабською заговориш, що ти “масіхі лубнані”, араб-християнин.

— Я ні араб, ні християнин, хабібі. Ти помилився двічі.

Опа… тепер ще й Ліван, це щось новеньке. Додаємо Ліван до “Списку південних країн”, “звідки” я, на думку більшості людей, які бачать мене вперше. У цьому Списку вже половина країн Середземномор’я плюс Кавказ — ким я тільки не був! Ну що ж, добре, буду в одній компанії з Майєю Діаб, Еліссою, ще й Файруз, раз мій новий друг м’ясник, який представився мені “братом”, так вважає.

Фінікія, Баал, Тір та Сидон, Карфаген, перший у світі алфавіт — це Ліван, дєтко… “Сверху кедры, снизу недры, между ними лагеря”…

Розеттский камень

.., или История одного лингвистического детектива

 

В конце восьмидесятых в СССР стала появляться, робко и точечно, новая иноязычная пресса.

В обычном районном киоске я и раньше иногда покупал французскую “Humanité” (там были комиксы про Пифа), польские “Trybuna ludu” и “Kobieta i życie”, британскую “Morning Star” — все, разумеется, коммунистические. Киоск с прессой союзных республик на площади Свердлова мне тоже был хорошо известен: там, проходя мимо, я покупал литовские “Шлуоту” и “Тиесу”, белорусскую “Звязду”, украинскую “Радянську жiнку”, а то и что-то на языках, которых не знал, типа “Цини” или “Padomju jaunatne” на латышском: “ничего не понял, но очень интересно”!

reading Latvian newspaperВ ста метрах оттуда, в переходе к “Проспекту Маркса”, открылся подземный киоск с прессой экзотических стран. Около этого киоска толпились китаисты, покупавшие “Жэньминь жибао”, испанисты, умолявшие о чём-то “только не кубинском, не Granma!” и прочий интересующийся другими мирами и новыми горизонтами люд.

Я протиснулся к киоску. Глаза разбегались. Посреди иероглифов, арабской вязи и какой-то неведомой клинописи взгляд остановился на газете еврейским квадратным письмом. Ух ты, что это за газета? На каком именно языке? Неужели иврит?? Идиш? Ладино? На каком??

— Откуда я знаю, — буркнула бабка-продавщица, явно ненавидевшая свой экзотический товар, — на этом, на ихнем. Не знаю я!

“Лучше бы пирожками на рынке торговала, — думала, наверное, бабка, — или дефицитом. А то сидишь тут в подземелье, как дура, торгуешь дрянью какой-то вражеской, и даже домой такой товарец не тиснуть”. Continue reading

« Sentinella »

 

Quando dormi sono accanto a te,
Senza fiato ti ammiro
E ascolto la bella musica:
L’armonia del tuo respiro.

La tua mano poggia sul petto mio,
Soavemente mi abbracci.
Impietrito, non oso muovermi,
Sentinella della tua pace.

Dolcemente sfioro i capelli tuoi,
La tua pelle vellutata.
Mi delizio di ogni istante con
La mia Bella Addormentata.

Ninnananna si versa dal mio cor
Sottovoce, piano piano.
Io non dormo e veglierò ancor
Baciando la seta della tua mano.

 

© André Kobzar, 2024

 

YouTube Video in YouTube: https://youtu.be/Wd0dGRWOVp0. This poem is used as lyrics to my music.

Please never use Google Translate for poetry. Use Deepl or advanced AI tools instead.

« La tua bellezza »

 

Dal tuo amor son stordito, distrutto.
Quando sorridi dimentico tutto.
E quando muovi con tanta finezza
Perdo la testa
E impazzisco
☐☐Per la tua bellezza.

Quando mi parli non capisco le parole,
Guardo il tuo viso, ma vedo il sole.
Son accecato dai sogni insani:
Vedo soltanto
Le tue labbra
☐☐E gli occhi castani.

Muoio vedendo questo corpo divino,
Brucio nel fuoco del tuo sguardo felino.
È una follia, una ebbrezza:
Son un ostaggio,
Un prigioniero
☐☐Della tua bellezza.

 

© André Kobzar, 2024

 

Please never use Google Translate for poetry. Use Deepl or advanced AI tools instead.

« Sogno di notte »

 

Scese la sera, scende la notte, tutto si calma.
Resto da solo, sento soltanto il mio cardiopalmo.
Dormono i laghi, montagne, vulcani, foreste, oceani.
Penso a lei, l’innamorata con gli occhi castani.

Il ciel è alto, immenso e pieno di stelle,
La notte è bella e nera come i suoi capelli.
Pensa a me? Svegliata? La vedrò? Quando?
Spero che pensi. Mi addormento e sto sognando.

Com’è? Volete che la descriva in una parola?
Non è possibile farlo purtroppo in una poesiola.
Dolce, sincera, cordiale — oh Dio! — bellissima,
Vera, profonda, sensuale — oh, è carinissima!

È una donna, ma sembra a me una… perla.
Voglio toccarla, voglio sentirla, voglio vederla.
Penso a lei, la sogno — lei soltanto.
Scende la notte. Il cuore batte. La voglio tanto!

 

© André Kobzar, 2024

YouTube Read aloud in YouTube: https://youtu.be/05qKGm4UPRU.

Please never use Google Translate for poetry. Use Deepl or advanced AI tools instead.

79 квинтиллионных

На автобусной остановке “Bel-Air” есть табло с информацией о шести автобусах. Все шесть не влезают на табло, поэтому высвечиваются они по очереди: 10 секунд первые три маршрута, 10 секунд другие три, потом снова первые три и так по кругу. Какова вероятность увидеть на табло свой маршрут, подойдя к табло в случайный момент времени? 0,5 же ж, ясень пень, вероятность орла или решки. База.

Тогда почему, чёрт побери, я никогда не вижу на табло свой маршрут, а всегда вижу другие три, не мои?? Когда я вставляю ключ USB в разъём, я ошибаюсь через раз, это нормально. Но почему на этом чёртовом табло я каждый раз, как баран стою и жду, пока высветится табло с моим направлением? Всегда, без единого исключения! “Всегда” — это 100 раз, не меньше. Вероятность выпадения не моего табло при ста испытаниях = 0,5¹⁰⁰, т.е. 7,9⋅10⁻³¹. В минус 31-ой, собака, степени! 79 квинтиллионных — вот выпавшая мне на “Бель-Эре” вероятность!

С чем сравнить? Это почти один в один так же соотносится, как масса электрона по отношению к эталону килограмма в Париже. Ну, то есть, разумом не постичь, представить себе невозможно. Continue reading

« در دست چپ یا راست؟ »

…گل، گل، گل
:تو گل زیبایی هستی
گل بهار، گل صدبرگ، گل صبحی
…تن، تن، تن
.تنت را باز نکردی
ornamentبگو، چرا مرگم می خواهی؟
…جان، جان، جان
.جانت بسته است، حرام
بگو گلم، کلید جانت کجاست؟
من، من، من
.دنبال این کلید هستم
کجا گذاشتی: در دست چپ یا راست؟

 

© André Kobzar, 2023

YouTube YouTube: Audio version

Неважливий час

Ми так часто хочемо, щоб час йшов швидше. Щоб скоріше прийшла п’ятниця, щоб почалася відпустка, щоб настала весна. «Ось тоді-то й буде добре! — говоримо ми. — Зараз це все дурниця, це не життя, а напівжиття, ну а ось коли…». Ми хочемо “зжмакати” час, що залишається до якоїсь умовноï межi, щоб він вже швидше минув. Галопом. На прискореному перемотуванні. Ми не насолоджуємося “неважливим” часом, не живемо в ньому, не смакуємо його.
FridayА потім ми озираємося назад і журимося: «Ось вже рік, два, п’ять минули, а я й не відчув. Чому ж час так швидко летить?» — щиро дивуємося ми.

Так, може, він і тому так швидко летить, що ми його не цінуємо. Не цінуємо унікальні дні й хвилини, які вже ніколи не повторяться. Не цінуємо звичайний огидний осінній вечір, який вже ніколи не повернеться. Не цінуємо сірий похмурий ранок понеділка, якого вже не буде ніколи. Чуєте — ніколи.

Называя тебя папой

На безлюдной парковке в израильской Кейсарии, прямо на земле, в пыли лежал новенький мобильный телефон. Это был первый и последний случай в жизни, когда я что-то нашёл, а не потерял. Вокруг ни души. Где бюро находок, непонятно. Полиции нет. А дети маленькие, устали и проголодались — надо возвращаться в Тель-Авив, в гостиницу.

Этот навороченный для досмартфоновской эпохи телефон был включён. Находка явно принадлежала женщине, притом матери: на заставке было фото детей, да и оформлен телефон был в девчачьем стиле. Меню было на иврите. Я ткнул в “Адресную книгу”, и мне выпал список контактов. “Надо кому-то позвонить из списка, — подумал я, — и сказать, чтобы забрали телефон”. Совать свой нос в переписку, в телефон, вообще в личное пространство других людей — это отвратительно, это мерзко и грязно, но выхода у меня не было — телефон надо было вернуть хозяйке.

Continue reading

Песнь песней царя Соломона

Rex Salomon Вот живёт себе человек, всё ровно. Быт налажен. Храм построил, дворец достраивает, дом полная чаша. Под ногами Ровоамчик бегает и две милые дочурки в куклы играют. И жизнь насыщенная: с мятежниками разобраться, качество кедра из доставки проверить, на кредиторов городá переоформить. С утра суд провести, после обеда с царицей Савской ребусы поразгадывать, вечерком мудрости позаписывать. И, кстати, псалмы кто сочинять будет — Пушкин? Плотный график, в общем, у человека.

А во дворце 700 наложниц и 300 жён (в чём, кстати, разница?). Тысяча женщин, короче. Чтобы с каждой из них поужинать, 2 года и 9 месяцев надо, и это без выходных и праздничных дней. А если суббота выходной, то больше трёх лет! Поговорил с одной, забыл про 999 других.

— Ты, Роза, подкладывай хумус-то себе, — говорит, к примеру, Соломон своей 883-ей жене за ужином. — И рибку бери. Поухаживать за тобой? Ливанский хумус, свежайший. Только с ринка.

— Я не Роза, я Фамарь.

— Конечно, Фамарь, конечно, — не подаёт виду царь.

А сам думает: “Упс… А Роза тогда хто?” Continue reading