О! Була тут в нас в четвер корпоративна вечірка. Таке свято щорічно трапляється в різних місцях, зараз вот була під Брюселем на чистому повітрі, я там недалеко мешкаю. Усе було як завжди – спочатку цілу годину ходиш із склянкою від групи до групи, розмови розмовляєш – усе о погоді, об останней відпустці, о цінних паперах.
Директор виголошував промову (куди йдемо і з якою стратегією, що було, що буде, чім серце заспокоїться), після чого усіх запросили до столу. Пахощі їжі вже довго привернували увагу слухачів, якие з радісним гомоном майнули до столів і швидко встали в чергу. На жаль, бійки не було. Їли довго, і страв було багато – паштет із дикої качки, печеня в горщику, шинка з динею, риба, картопля, потім тістечка, кава-какава и т.д. Їжа стала додатковою темою для розмов: “О, яка пахнюча в тебе риба, що ж я її не побачив, піду візьму оцих п’яток”. Поїли, попили, пожартували, а тепер – дискотека! Танцюют усі!
Вось танці й стали для мене помилкою, можно казати що й моїм Ватерлоо, котре було, до речі, зовсім недалеко – буквально сусіднє село. Один мій співробітник вагою більш за центнер так виплясував, так запекло танцював техно вкладивая у танець усю душу, що раптом стрибнув високонько и приземлився, ірод, одною ногою на мою ногу. Та й не цілим черевиком, а тільки підбором. В очах в мене потемнело. Зараз ходжу кульгаю через того чортового танцюриста. Перелому немає, але ж болить сильно. Тепер ще довго буду то бісове свято пам’ятати, чорт його забери зовсім.